Срібні підкови

Отримуючи одну перемогу за іншою, військо Олександра Македонського нестримно просувалася на схід. Підкорені Персія і Фінікія, Єгипет і Вавилон, Бактрія і Согдіана. В 327 році до н. е. греки вторглися в межі Індії. Здавалося, немає такої сили, яка могла б зупинити грізну армію великого полководця. Але раптово серед грецьких воїнів почалися важкі шлунково-кишкові захворювання. Виснажені і знесилені солдати збунтувалися, вимагаючи повернення додому. Як не вабила царя спрага нових завоювань, він змушений був повернути назад.

Але ось що цікаво: грецькі воєначальники хворіли у багато разів рідше, ніж рядові воїни, хоча ділили з ними всі тяготи і знегоди похідного життя.

Більше двох тисячоліть знадобилося вченим, щоб знайти причину цього загадкового явища: суть його в тому, що солдати грецької армії пили в той час з олов'яних келихів, а воєначальники - зі срібних. Срібло ж має чудову властивість: розчинене у воді, воно вбиває хвороботворні бактерії, шо знаходяться в ній. Причому, для того щоб знешкодити літр води, досить кілька мільярдних часток грама срібла. Ось чому армійська знать, яка користувалась срібними кубками, була в значно меншій мірі піддана захворюванням, ніж прості воїни.

Історик античного світу Геродот розповідав, що ще в VI столітті до н. е. перський цар Кір під час своїх численних походів зберігав питну воду в срібних "священних судинах".

В індійських релігійних книгах також зустрічаються згадки про те, як знезаражували воду, занурюючи в неї розпечене срібло. У багатьох країнах існував звичай при освяченні колодязів кидати в них срібні монети.

Мабуть, водоочисну діяльність срібла можна вважати найдавнішою професією цього металу, з якою він не розлучається і в наші дні: іони срібла, наприклад, допомагають зберігати запас питної води для космонавтів або мандрівників.

Іноді, за примхою деяких впливових осіб, сріблу доводилося займатися зовсім безглуздими справами. Так, відомий своїм марнотратством римський імператор Нерон не знайшов нічого кращого, як підкувати срібними підковами тисячі своїх мулів.

Але цей випадок був не більше ніж епізодом в біографії металу. Його друга найдавніша професія – і їй він присвятив все своє життя - полягала в тому, щоб бути мірилом цінності, служити грошима.

Перші срібні монети з'явилися за кілька століть до нашої ери. У Стародавньому Римі, наприклад, як свідчить Пліній Старший, монети зі срібла - денарії - почали карбувати в 269 році до н. е. З середини I століття до н. е. на римських денаріях зазвичай зображували профілі імператорів. Першим з них такої честі удостоївся Юлій Цезар. Навіть імператор Квінтілл, якому довелося в 270 році провести всього сімнадцять днів на цій високій посаді, встиг залишити нащадкам срібні монети зі своїм ликом.

Згодом сюжети на монетах, що випускалися в різних країнах, ставали все різноманітнішими і часом були дуже цікавими.

Так, в 1528 році в Богемії були випущені в обіг срібні талери, на яких був зображений дикун, що тримає в одній руці дубину, а в іншій - світильник. За які ж заслуги потрапив дикун на срібну монету? Як оповідає легенда, дикий мешканець богемських гір, дізнавшись, що люди шукають срібло, прийшов до них, запалив світильник і покликав їх за собою. Довго люди йшли за дикуном, як раптом його світильник згаснув, а сам він зник. Там, де це сталося, було виявлено багате родовище срібла.

На Русі власні срібні монети з'явилися приблизно в IX-X століттях. Збереглися "срібники" руського князя Володимира. На одній їх стороні зображено князя, що сидить на престолі ("столі"), а на іншій - родовий знак. Напис на монеті говорить: "Володимир на столі, а се його срібло".

У XII-XIII століттях руські монети зникли з обігу. До цього часу об'єднані в Київську Русь землі знову розпалися на окремі князівства і карбування єдиної для всієї країни монети припинилося. Цей час історики називають безмонетним періодом. Грошима знову стали служити злитки срібла - гривні, що важили 200 грамів. Купівельна спроможність такої грошової одиниці була дуже висока: за одну гривню віддавали двісті шкурок білок. А за князя Ігоря, який потрапив в 1185 році в полон до половців, ті, як стверджує древній літописець, зажадали викуп у дві тисячі срібних гривень.

Солідна гривня не завжди виявлялася зручною для розрахунків - адже доводилося не тільки князів викуповувати, а й здійснювати менш значні фінансові та торговельні операції. Потрібна була більш дрібна "монета" - гривні стали рубати навпіл. Так з'явилися на світ рублі.

Монголо-татарське ярмо також затримало відновлення карбування руських грошей. В обігу знаходилися випущена Золотою Ордою срібна монета диргема, або денга (по татарськи "денга" - дзвінкий). Поступово слово "денга" перейшло в руську мову і стало словом "деньги".

Лише в середині XIV століття, коли руському народу вдалося послабити татаро-монгольське ярмо, на Русі знову стали карбувати власні монети. В 1534 році, під час правління Олени Глинської – матері Івана Грозного - була створена єдина для всієї держави грошова система. На дрібних срібних монетах зобразили вершника з мечем - монети отримали назву мечових. На монетах побільше, теж срібних, чеканили вершника, озброєного списом ("копьем"). Такі монети стали називати копійними - звідси і походить слово "копійка".

(За матеріалами книги С. І. Венецького "Розповіді про метали" та Вікіпедії)