Карантин пав на наші бідні студентські голови наче грім серед ясного неба. І хоча три тижні гульок посеред періоду активного навчання стало більш приємною несподіванкою, скористатися вільним часом із розумом змогли лише одиниці.

Поки політики та журналісти вели активну пропаганду здорового способу життя, бідні студенти вбивали час споглядаючи на монітори комп’ютерів та протираючи літери на клавіатурі. «Я вже майже перетворилась на зомбі та відвикла бачити людей!», - заявила моя подружка, котра майже весь карантин проводила дома. Життя змінило свій звичайний темп та смисл. Замість того, щоб недосипати, недоїдати та розриватись між навчанням та гульками ми цілими днями маялись у чотирьох стінах затишних домівок та вислуховували від батьків «корисні поради» щодо проведення свого дозвілля. Можливо хтось буде сперечатися із цього приводу, але чомусь на моє питання: «Як ти проводив карантин?», оригінальної відповіді я так і не почула. 90% респондентів відповіли: «Відпочивав. Нічого не робив і так скучив за Києвом!»

10% відповідей, що залишились теж ніякої оригінальності не внесли. Здебільшого до цієї решти належали працюючі студенти, що залишались у гуртожитку та сумлінно заробляли гроші або принаймні намагались знайти собі повноцінну роботу, що в умовах економічної кризи теж справа нелегка.

Дуже здивував мене один приятель, котрий із гіркотою повідомив: «Я цілих 3 тижні не пив пива (гучні аплодисменти!!!) та кожен день працював з 8 ранку до 8 вечора ремонтуючи машину!».

Карантин відобразився не тільки на появі купи вільного часу, а й вплинув на зміну зовнішнього вигляду «студентів звичайних». У моду ввійшли марлеві пов’язки. Стільки інтерпретацій на цю тему я не бачила ще із часів великих морозів та помаранчевої революції (грудень2004 – січень 2005 року). Тоді студенти теж ховали свої обличчя під яскравою паранджею або у шапках з прорізаними дірочками (як у грабіжників банків).

Перший курс як завжди нас дивує своєю неадекватною поведінкою. Дехто із перваків з’їхався до Києва ще на початку 20-х чисел, щоб за 3-4 дні неодмінно підтягнути свої хвости, написати протоколи та накреслити подвійне проникнення або складні перерізи. Дивно, але робоча кімната 4 поверху була окупована нашестям першокурсників ще у суботній вечір. Такого попиту на місця в робочці не було із часів моєї молодості. Студраді гуртожитку слід замислитись над відкриттям власного бізнесу, збираючи клубні платежі із вічних жителів ботанки (вона ж і робочка).

І якщо ти дозволив собі три тижні пробайдикувати або передивитись 3 сезони Доктора Хауза (що майже одне те саме), то можливо ти найщасливіша людина. Час – це єдиний ресурс, який відновити або поповнити не можливо. Реально починаєш це цінувати вже на 6 курсі навчання, коли тобі лічені дні залишається насолоджуватись принадами студентського життя. Кожен день робить тебе на крок ближчим до прірви невідомості та хаосу, а термін у 3 тижні – це 21 крок назустріч невизначеності.

Є і позитивна сторона карантину. Нарешті ці дні «Святого Ледаря» (студенти Любові Іванівни Поліщук посміхаються) скінчилися! Ми встигли засумувати один за одним та із замиранням серця шукаємо нових зустрічей, збираємось невеликими компаніями, святкуємо день студента, що вже минув, та ділимось враженнями, спогадами, новими історіями.