Емблема кафедри ФХОТМ.Перехід на головну сторінку
Кафедра фізико-хімічних основ технології металів
КПІ ім. Ігоря Сікорського
Новини Гостьова книга Форум Чат Дошка пошани Корисні посилання Адреса
Вступ (абітурієнтам)

Хитрий монах

Sb

Пошуки "філософського каменю", немов епідемія, охопили середньовічну Європу. Ідея знайти чарівну речовину, за допомогою якої без особливого клопоту можна було б перетворювати в золото будь-який інший метал, здавалася дуже привабливою. Особливу пристрасть до цього заняття мали, як це не дивно, духовні особи, хоч їм начебто і не до лиця було уподібнюватися жадібним мирянам, які безсоромно прагнули збагачення. У ті далекі часи навряд чи вдалося б відшукати хоч один монастир, в келіях і підвалах якого не йшла б напружена алхімічна робота. Вдень і вночі кипіли в ретортах вогненні рідини, подрібнювалися і перемішувалися в ступках підозрілі порошки, але, на жаль, диво-камінь так і залишався кришталевою мрією усіх шукачів щастя.

Для отця Леонардуса, настоятеля Штальгаузенського монастиря в Баварії, думки про спасіння своєї душі напевно доволі часто відступили на другий план. Куди важливішим для нього було докопатися до точного рецепту "філософського каменю". Смиренний отець перепробував вже десятки варіантів, але жоден з них не дав бажаного результату. Нарешті його осяяло: "А чи не спробувати змішати попіл спаленого напередодні єретика з попелом його кота (страченого разом з господарем для повчання інших тварин), та додати ще подвійну кількість землі, взятої з-під багаття ..." Такий грунтовний науковий підхід до підбору компонентів безсумнівно обіцяв успіх. Ретельно перемішавши золу з землею і виконавши ще деякі необхідні маніпуляції з сумішшю, Леонардус нагрів її і став терпляче чекати, поки вона охолоне і перетвориться в легку прозору речовину: адже саме так, на думку ряду великих фахівців, повинен був виглядати "філософський камінь". Але, мабуть, диявол не дрімав: охолонувши, суміш представляла собою важку темну речовину з металевим блиском. Засмученому настоятелю не залишалося ні чого іншого, як викинути плоди чергового невдалого експерименту в кут монастирського двору.

Минали дні. Якось одного разу, гуляючи в паузах між алхімічними дослідами і молитвами по двору, отець Леонардус звернув увагу на свиней, які із задоволенням лизали викинутий ним камінь. До того ж він помітив, що свині за останній час помітно подобрішали.

"Не інакше як цей камінець властивостями поживними володіє, - збагнув хитрий настоятель. - Якщо підгодувати ним монахів, то можна, мабуть, чимось поживитися і без "філософського каменю". Задумано - зроблено. Швиденько приготував він нову порцію своєї "фірмової страви", і вже на наступний день голоребрі монахи отримали на сніданок кашу з чудодійною приправою. Але диявол явно не хотів заспокоюватися: наступного ранку усі сорок монахів Штальгаузенського монастиря померли в страшних муках. Тільки після цього зрозумів Леонардус, який великий гріх взяв він на душу. З того дня він зарікся проводити свої експерименти, а нещасливий камінь прозвав "антимоніумом", тобто засобом проти монахів.

Такою є одна з версій походження назви елемента, відомого як сурма. За достовірність описаних подій ручатися важко: покладемо усю відповідальність за них на письменника Ярослава Гашека, який розповів цю історію в своєму оповіданні "Камінь життя".

За іншою версією, назва ця, що зберіглася, до речі, в багатьох мовах, походить від грецьких слів "антос аммонос" - квітка бога Амона (Юпітера): зростки голчастих кристалів мінералу сурм’яного блиску (антимоніту) справді нагадують квіти. Деякі історики хімії вважають, що слово "антимоній" - похідне від грецького "антимонос", тобто противник самотності: цим як би підкреслювався той факт, що в природі сурма не зустрічається окремо, а завжди "живе" в компанії з іншими елементами.

Є й інші версії, але як би там не було, а в 1789 році знаменитий Антуан Лавуазьє під такою назвою включив сурму в складений ним список відомих на той час хімічних елементів.

Російська назва "сурма" походить від турецького "сюрме", що перекладається як "натирання" або "чорніння брів". За старих часів на Русі використовувався вислів "насурьмила брови", хоча фарбою для брів служили не тільки з'єднання сурми. Ця назва закріпилася спочатку за фіолетово-чорною трьохсірчистою сурмою, а потім перейшла до елементу № 51. Латинська ж назва "стибіум" походить або від грецького слова "стибі" - так називався мінерал сурм'яний блиск, або від слова "стиммі", що означало сурм’яну фарбу, яку гречанки використовували для косметичних цілей.

(За матеріалами книги С. І. Венецького "Розповіді про метали" та Вікіпедії)

Історія
Персонал
Технічна база
Дисципліни
Студентам
Викладачам
Наукова робота та зв'язки
Видання кафедри
Здобутки
Випускники
Фотогалерея
Мультимедіа
Народна творчість
Студентський пульс
Публічна інформація
Вхід в систему:
Логін:
Пароль:

Новий користувач
Забули пароль ?
Зробити стартовою
Додати в вибране

Статистика:
Гостей: 3
Користувачів: 0
Зареєстровано: 105
     Зараз на сайті користувачів немає                    Найкращі користувачі сайту: Rybak (1935) , SZolotukhin (1144) , Iryna (587) , Bass (489) , nazar23 (364) , vendetta99 (323) , Dzhyhun (230) , Howo (211) , Zlkonstantin (193) , Furman (162)                     Відмічають день народження: Джигун Віталій Петрович (Dzhyhun)
Лічильник відвідувань сайту
з 5.02.2006 року
RAI Travel Сайт груп ФС
Україна онлайн
Счетчик PR-CY.Rank Счетчик PR-CY.Rank
Rambler's Top100
Украинский портАл Каталог MyList.com.ua
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
bigmir)net TOP 100 Рейтинг@Mail.ru
Яндекс.Метрика каталог сайтів
На головну Новини Гостьова книга Форум Чат Дошка пошани Корисні посилання Адреса
Copyright © 2005-2017 Кафедра ФХОТМ, ІФФ, КПІ ім. Ігоря Сікорського, Київ
Designed by S. Rybak