Емблема кафедри ФХОТМ.Перехід на головну сторінку
Кафедра фізико-хімічних основ технології металів
Національний технічний університет України "КПІ ім. Ігоря Сікорського"
Новини Гостьова книга Форум Чат Дошка пошани Корисні посилання Адреса
Абітурієнтам

Загадкова домішка

Y

В 1787 році лейтенант шведської армії Карл Арреніус вирішив провести літню відпустку в містечку Іттербю, розташованому на одному з численних острівців поблизу столиці Швеції Стокгольма. Вибір був зроблений не випадково: пристрасний любитель мінералогії, Арреніус знав, що в околицях Іттербю є давно закинутий кар'єр, який відслужив свій вік. Він-то і вабив молодого офіцера, який сподівався поповнити свою колекцію мінералів. День за днем Арреніус ретельно обстежував все нові і нові ділянки кар'єра, але похвалитися йому довгий час було нічим. І ось, нарешті, прийшла удача: він знайшов чорний важкий камінь, схожий на кам'яне вугілля. Така знахідка вже чогось варта. Радості Арреніуса не було меж, але чи міг він тоді припустити, що цей непоказний на вигляд мінерал зіграє величезну роль в історії неорганічної хімії, а заодно впише в неї ім'я свого першовідкривача?

Відпустка підійшла до кінця. Повернувшись додому, Арреніус склав опис мінералу, дав йому без довгих роздумів назву "іттербіт" (на честь містечка, де той був знайдений) і знову приступив до несення військової служби. Час від часу він продовжував займатися мінералогічними пошуками, але зоряний час його був вже позаду.

В 1794 році іттербітом зацікавився фінський хімік Юхан Гадолін, професор університету в Або (нині Турку). І для нього чорний камінь з-під Іттербю виявився щасливим, багато в чому визначивший напрямок подальшої наукової діяльності цього видатного вченого (в 1811 році він був обраний членом-кореспондентом Петербурзької академії наук). Гадолін піддав мінерал хімічному аналізу і виявив в ньому, поряд з оксидами заліза, кальцію, магнію і кремнію досить велику кількість (38 %) невідомої домішки, що нагадувала почасти оксид алюмінію, почасти оксид кальцію. Вчений дійшов висновку, що ним був відкритий оксид нового хімічного елемента, або, як тоді було прийнято говорити, нова "земля" (так колись називали тугоплавкі, нерозчинні у воді оксиди деяких хімічних елементів).

Через три роки дослідженням іттербіту зайнявся шведський хімік Андрес Екеберг, професор Уппсальського університету. Він підтвердив висновки свого фінського колеги з тією лише різницею, що, на його думку, на частку нової речовини припадало не 38, а 55,5 %. Екеберг запропонував назвати невідому землю ітрієвою, а іттербіт перейменувати в гадолініт в знак поваги до великих наукових заслуг Гадоліна - першого дослідника цього мінералу.

Інтерес вчених до ітрієвої землі ріс як на дріжджах. Численні дослідження, проведені в різних країнах, підтверджували присутність в гадолініті нового елементу (правда, кількісні характеристики, як правило, виявлялися різними). Але нікому з хіміків, які "борознили" вздовж і поперек ітрієву землю, не спадало на думку, що в ній ховається не один, а одразу кілька незнайомців - оксидів невідомих науці елементів.

Такою ж складною за вмістом виявилася і церієва земля, що була відкрита в 1803 році. Як з'ясувалося пізніше, в цих двох речовинах "проживали" майже всі елементи, які розташовуються сьогодні в таблиці Менделєєва під номерами 57-71 і називаються лантаноїдами, а разом зі своїми найближчими "родичами" скандієм (№ 21) і ітрієм (№ 39) утворюють родину рідкісноземельних металів. Але для того, щоб розділити ці землі на складові частини і відкрити всі хімічні елементи, які в них входять, вченим знадобилося ціле століття.

Початок XIX століття ознаменувався появою на світ великої кількості нових елементів. У ці роки були відкриті паладій і родій, осмій та іридій, калій і натрій, барій і стронцій, кальцій і магній, літій і кадмій. Ці та інші "новонароджені" прикували до себе увагу хіміків, а інтерес до ітрієвої та церієвої землі помітно впав.

Мабуть, лише знаменитий шведський хімік Єнс Якоб Берцеліус і його учні не втрачали з поля зору рідкісні землі. В 1818 році один з помічників Берцеліуса Шерер виявив, що при нагріванні ітрієвої землі в закритій склянці безбарвний порошок раптом набував дивної жовтизни, яка зникала лише після того, як процес повторювався в відновлювальній атмосфері. Це навело Шерера на думку, що в початковому препараті, поряд з оксидом ітрію, міститься невідомий оксид, який і наводить жовтий "грим" на ітрієву землю. Подібні думки дехто з вчених висловлював і раніше, але далі припущень справа не йшла. Шерер також не зумів експериментально підтвердити свою ідею.

Минуло кілька років, і в біографії ітрію з'явився новий запис: 1828 рік - німецький вчений Фрідріх Велер (учень Берцеліуса) вперше отримав металевий ітрій. І хоча метал був сильно забруднений домішками, цю подію можна було розцінювати як значний успіх Велера, оскільки виділення будь-якого рідкоземельного елемента з хімічних сполук навіть зараз вважається надзвичайно трудомістким і складним завданням.

(За матеріалами книги С. І. Венецького "Розповіді про метали" та Вікіпедії)

Історія
Персонал
Технічна база
Дисципліни
Студентам
Викладачам
Наукова робота та зв'язки
Видання кафедри
Здобутки
Випускники
Фотогалерея
Мультимедіа
Народна творчість
Студентський пульс
Публічна інформація
Вхід в систему:
Логін:
Пароль:

Новий користувач
Забули пароль ?
Зробити стартовою
Додати в вибране

Статистика:
Гостей: 1
Користувачів: 0
Зареєстровано: 43
     Зараз на сайті користувачів немає                    Найкращі користувачі сайту: SZolotukhin (2263) , Rybak (2205) , Bass (693) , vendetta99 (608) , nazar23 (479) , Dzhyhun (258) , Iryna (214) , Ira (167) , MAG (166) , justgoodz (162)
Лічильник відвідувань сайту
з 5.02.2006 року
RAI Travel Сайт груп ФС
Україна онлайн
Счетчик PR-CY.Rank Счетчик PR-CY.Rank
Rambler's Top100
Украинский портАл Каталог MyList.com.ua
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
bigmir)net TOP 100 Рейтинг@Mail.ru
Яндекс.Метрика каталог сайтів
На головну Новини Гостьова книга Форум Чат Дошка пошани Корисні посилання Адреса
Copyright © 2005-2017 Кафедра ФХОТМ, ІФФ, НТУУ "КПІ ім. Ігоря Сікорського", Київ
Designed by S. Rybak